Захворювання домашніх кішок, що викликається стрічковими гельмінтами сімейства Taeniidae підзагону Taeniata. Місце локалізації цестод – тонкий відділ кишечника. 

У личинковій стадії цестоди паразитують у печінці, рідше в грудній та черевній порожнинах проміжних господарів.

Збудник хвороби - Hydatigera fasciolaris, що називається останніми роками Н. taeniaformis. У проміжних господарів личинки Strobilo-cercus faseiolaris викликають захворювання на стробилоцеркоз. Цестода завдовжки 15-60 см за ширини 5-6 мм; на хоботку розташовані гачки в 2 ряди (від 26 до 52 шт.). Сколекс із 4 присосками непомітно переходить у тіло паразита (шийка відсутня). У зрілих члениках матка містить 16-18 бічних відгалужень. Стробілоцеркус (личинка) має форму цисти жовтуватого кольору діаметром до 10 мм. Однак, коли розкривається міхур (циста), личинка має ложночленисто довгасте тіло, сколекс озброєний, задній кінець забезпечений міхуровоподібним хвостовим кінцем. Довжина 5-6 см, ширина 5 мм. Діаметр яєць 0,031-0,037 мм.

Біологія розвитку відбувається за участю дефінітивних (кішок, інших тварин сімейства котячих, рідше собак) та проміжних господарів (щурів, мишей, нутрій, ондатр, білок, кротів та кажанів). Проміжні господарі заражаються при поїданні яєць та члеників з яйцями гельмінта, після чого у їхніх тілах формується стробилоцеркус. Дефінітивні господарі заражаються при поїданні внутрішніх органів проміжних господарів. Цестоди в кишечнику кішок досягають статевої зрілості за 34-80 діб і живуть 7-24 місяці (залежно від виду та стану господаря). 

Захворювання кішок поширене досить широко. 

Захворювання найважче протікає у молодих кішок. Порушується функція травлення та нерідко відзначають непрохідність кишечника. Хворобу діагностують комплексно: вивчають епізоотологічну ситуацію, досліджують фекалії кішок, виробляють розтин загиблих мишей та інших гризунів.