Токсоплазмоз (Toxoplasmosis) - природновогнищева антропозоонозна хвороба, що викликається у собаки найпростішим внутрішньоклітинним паразитом. У більшості випадків при гострій формі токсоплазмозу після потрапляння в шлунково-кишковий тракт кіст або спорульованих ооцистів, тахізоїти активно розмножуються в кишечнику, поширюються по організму через лімфатичну систему і в різних органах за рахунок внутрішньоклітинного розвитку та поділу утворюють осередки некрозу. За високої інтенсивності інвазії під час цієї фази тварини можуть загинути. За цей час у інфікованої тварини практично всі біологічні рідини (фекалії, сеча та ін) містять тахізоіти, але вони дуже вразливі і легко руйнуються. Тому зараження інших тварин на цьому етапі малоймовірне, навіть при тісному контакті.
Підгостра форма хвороби характеризується появою антитіл IgA, специфічних для T. gondii. Розподіл тахізоітів припиняється, їх кількість в епітелії кишечника знижується, проте тахізоіти, локалізовані в нервовій системі, зберігаються.
При хронічній формі тахізоіти зникають з вісцеральних тканин і локалізуються тільки в кістах. Хронічний перебіг хвороби може бути тривалим – до 10 місяців у собак; до 3-х років у щурів та голубів, а в деяких тварин протягом усього життя. Цей етап пов'язаний із системною імунною відповіддю, яка перешкоджає поширенню тахізоітів у крові та тканинах (печінка, селезінка, легені та ін.)
Легка форма інфекції майже завжди протікає безсимптомно, але у тяжких випадках клінічні ознаки у собаки включають: розлади дихання (50% випадків) і травлення (25%), неврологічні розлади (25%). Найчастіше це зустрічається у молодих собак із генералізованим токсоплазмозом, у деяких випадках зазначені клінічні ознаки можуть виявлятися одночасно. У зв'язку з цим важливо диференціювати токсоплазмову інфекцію від таких захворювань як чума та неоспороз.
Як правило, у собак токсоплазмоз проявляється наступними клінічними симптомами: лихоманка, втрата апетиту, задишка, блювання, діарея, судомні напади та атаксія. На відміну від кішок, поразки очей у собак при токсоплазмозі спостерігаються дуже рідко.

 В основному захворювання діагностується серологічними методами (ІФА), шляхом виявлення в крові, навколоплідних водах або спинномозкової рідини специфічних антитіл (імуноглобулінів класів М і G), що утворюються в організмі у відповідь на впровадження збудника, та методом ПЛР (полімеразною ланцюговою реакцією), суть якої полягає у скануванні взятого на аналіз матеріалу на наявність ДНК збудника.
Якщо виділення ДНК токсоплазми може говорити про те, що збудник присутній в організмі (гостра стадія захворювання), визначення імуноглобулінів дає уявлення про час захворювання.
Так, з'являючись приблизно через два тижні після зараження, імуноглобуліни класу G надалі зберігаються довічно, не відображаючи гостроти захворювання, і не можуть бути підставою для встановлення діагнозу.
Імуноглобуліни класу М зберігаються близько трьох місяців після зараження, на підставі чого можна судити про час контакту зі збудником.
Доказом відсутності токсоплазмозу може бути лише комплексне дослідження (негативний результат на імуноглобулін G та негативна ПЛР).
І ще: одного негативного аналізу на початку вагітності мало! Якщо у вашій крові відсутні імуноглобуліни G, аналіз на токсоплазмоз бажано повторювати щомісяця – півтора протягу усього терміну вагітності.
Повноцінна діагностика токсоплазмозу повинна відповідати таким вимогам:

Бути комплексною, тобто проводиться одночасно у людини та її домашніх тварин методами ІФА та ПЛР;

При дослідженні у домашніх улюбленців методом ПЛР у котів необхідно здавати на аналіз кал та кров, у собак та інших тварин – кров, слину, змив з носогорла;

Проводиться до настання вагітності або одразу після позитивного тесту;

При клінічних проявах проводиться у максимально короткий термін від початку захворювання;

Одночасно необхідно досліджувати імуноглобуліни двох класів (М та G);

Імуноглобуліни повинні визначатися кількісними або, в крайньому разі, напівкількісними методами для оцінки зміни динаміки.