Перитоніт
Перитоніт (Peritonitis) - запалення очеревини, що супроводжується проявом місцевих і загальних симптомів та ознак. Найчастіше перитоніт зустрічається у коней, великої рогатої худоби і птиці (плевроперитоніт). Перитоніт за перебігом буває гострим і хронічним, локальним та дифузним, за характером запалення - серозним, фібринозним, гнійним, геморагічним, гнильним та змішаним (фібринозно-гнійний та ін.), за походженням запалення - асептичним і септичним.
Етіологія
Асептичне запалення очеревини зумовлене потраплянням на неї жовчі, сечі, панкреатичного соку. Перитоніт здебільшого є наслідком проникнення мікрофлори в черевну порожнину під час хірургічних операцій, румінотомії, руміноцентезу, цекоцентезу, за некваліфікованого внутрішньочеревного введення лікарських засобів. Захворювання виникає також у разі перфорованої виразки шлунка й кишок, травматичного ретикуліту, розривів шлунка, кишок, рубця і матки, завороту та інвагінації кишок, за метриту, паранефриту, тромбоемболічного ілеусу, абсцесів печінки та ін. Мікрофлора може бути занесена в черевну порожнину лімфогенним та гематогенним шляхами з інших органів (легені та ін.), а також іззовні за травм і поранення очеревини. Причиною перитоніту можуть бути гельмінти, що локалізуються в черевній порожнині.
Патогенез
У розвитку перитоніту істотне значення відіграють стан природної резистентності і характер етіологічного чинника. Стійкість або схильність тварин окремих видів і вікових груп до перитоніту зумовлена генетичними особливостями та загальною резистентністю їх організму. Мікрофлора, яка потрапляє на очеревину, зумовлює її запалення. Продукти життєдіяльності мікрофлори і запального процесу спричиняють подразнення інтерорецепторів очеревини. Потік больових імпульсів через центральну нервову систему рефлекторно порушує функцію органів і систем організму (серцево-судинної, дихальної, травної та ін.), при цьому відмічають спазм капілярів, а потім розширення і гіперемію судин очеревини. Одночасно розширюються і лімфатичні судини серозних оболонок, що призводить до зниження кров'яного тиску. Нагромадження крові в судинах очеревини зумовлює зменшення об'єму циркулюючої крові, що погіршує серцеву діяльність. Під впливом токсинів та недостатнього живлення паралізується судиноруховий центр і тварина гине від паралічу серця.
Внаслідок гіперемії судин очеревини посилюється ексудація і сповільнюється резорбція, у черевній порожнині нагромаджується велика кількість ексудату і токсичних речовин. Токсини мікроорганізмів і продукти запалення всмоктуються у лімфу й кров, потрапляють у печінку, а потім - у загальне коло кровообігу, спричиняють дистрофічні процеси в різних органах, застій крові в системі ворітної вени, що погіршує серцеву діяльність і порушує метаболізм поживних та біологічно активних речовин в організмі. Внаслідок підвищеної подразливості рецепторів очеревини на початку перитоніту рефлекторно посилюється перистальтика кишечнику, яка потім змінюється парезом і паралічем моторики рубця, шлунка й кишечнику. Виникає стаз їх вмісту, який піддається бродильним або гнильним процесам з порушенням травлення й утворенням великої кількості газів і токсичних речовин. Останні, всмоктуючись у кров, змінюють функцію нервової, ендокринної, імунної та інших систем.
Симптоми
Клінічні симптоми хвороби визначають залежно від виду тварин, локалізації і характеру запалення очеревини. Особливо тяжко перебігає гнійний дифузний перитоніт у коней, значно легше локальний у великої рогатої худоби, наприклад за травматичного ретикулоперитоніту. Характерні ознаки перитоніту - висока температура тіла, пригнічений стан, зниження або відсутність апетиту, рухи тварин обмежені й напружені. На початку хвороби виникає біль і неспокій (тварина стогне, оглядається на живіт, тазові кінцівки підведені під тулуб). Коні і велика рогата худоба не лягають, дрібні тварини більше лежать. З нагромадженням великої кількості ексудату в черевній порожнині біль послаблюється. У м'ясоїдних і свиней перитоніт часто супроводжується блюванням. На початку захворювання живіт підтягнутий, пізніше він відвисає внаслідок нагромадження ексудату. Пальпацією черевної стінки відмічають флуктуацію і болючість. Перкусією можна виявити зону притупленого звуку, яка обмежена горизонтальною або хвилястою лінією і зміщується у разі зміни положення тіла тварини. На початку хвороби прослуховують посилену перистальтику кишечнику, спостерігають пронос, потім перистальтика уповільнюється або припиняється, настає запор. Парез кишечнику часто є вирішальним у прогнозі хвороби. Пульс прискорений, артеріальний тиск знижений. Виявляють тахіпное, а з нагромадженням великої кількості ексудату і розвитком метеоризму кишок - задишку. У разі дифузного перитоніту, спричиненого розривом шлунка і кишечнику та потраплянням їх вмісту в черевну порожнину, відмічають раптовий занепад сил, тахікардію, колапс, а за розриву матки ознаки перитоніту виявляють на 2-5-й дні. Під час ректального дослідження у великих тварин виявляють болючість, метеоризм кишок у верхній частині черевної порожнини, а в нижній - ексудат і шершавість серозної оболонки. Дослідженням крові встановлюють лейкоцитоз за рахунок нейтрофілів зі зрушенням ядра вліво, збільшення ШОЕ, гематокритної величини, диспротеїнемію.
Патолого-анатомічні зміни
Найчастіше зустрічаються серозно-фібринозний з переходом у фібринозний та рідше - геморагічний і гнійний перитоніти. Гострий перебіг перитоніту характеризується гіперемією й набряком вісцерального і парієтального листків очеревини та накопиченням відповідного ексудату (серозного, фібринозного, геморагічного, гнійного). Хронічні перитоніти є продовженням гострих (фібринозного, гнійного) і супроводжуються організацією фібрину з утворенням спайок або інкапсуляцією осередків гнійного запалення.
Перебіг
У коней перитоніт перебігає гостро, у жуйних - хронічно. За локального перитоніту з утворенням спайок хвороба триває кілька місяців.
Діагноз
Визначають хворобу на підставі анамнестичних даних, клінічних симптомів, дослідження крові і пунктату черевної порожнини. В ексудаті білка до 5 % і більше (у транссудаті - не більше 2 %). Крім того, в мазках з ексудату виявляють мікроби і лейкоцити.
Прогноз
У коней за дифузного перитоніту - несприятливий, оскільки тварини гинуть у перші 2-7 днів, у тварин інших видів обережний.
Лікування
Лікування за перитоніту включає дієтичну годівлю, боротьбу із застоєм вмісту і метеоризмом кишечнику, інтенсивну антибіотикотерапію та хірургічне втручання. В раціоні тварин обмежують об'ємні, малопоживні і грубі корми, замінюючи їх легкоперетравними і малооб'ємними (слизові відвари, м'яке доброякісне сіно, морква, буряк, супи, каші та ін.). За наявності пошкоджень шкіри і перфорації очеревини проводять їх хірургічну обробку, а за перитоніту, спричиненого перфорацією органів черевної й тазової порожнин, проводять лапаротомію для усунення дефекту і видалення вмісту шлунка та кишок із черевної порожнини. Застосовують інтенсивну антибіотикотерапію. На початку лікування антибіотики вводять у великих дозах у черевну порожнину для створення бактерицидної концентрації. У подальшому цей ефект можна підтримувати їх внутрішньом'язовим введенням. З цією метою стрептоміцину сульфат і солі бензилпеніциліну вводять у дозі 10 тис.ОД на 1 кг маси тіла тварин 3-5 разів на добу, а біцилін - по 10-15 тис. ОД/кг великим тваринам і 10-20 тис. ОД/кг - дрібним. Можна використовувати й інші антибіотики у поєднанні з сумісними сульфаніламідними препаратами (див. табл. 2-4). Для зменшення ексудації на початку розвитку перитоніту використовують препарати кальцію: кальцію хлорид, кальцію глюконат, бороглюконат кальцію, кальфосет, броваглюкін. Із засобів патогенетичної терапії застосовують гамма-глобуліни, гіперімунну антистафілококову плазму, продигіозан, вітамінні препарати (аскорбінову кислоту, тіаміну бромід, піридоксину гідрохлорид та ін.), глюкозу, серцеві, карловарську сіль, румінаторні та інші препарати. Періодично призначають очищувальні клізми. З метою відновлення перистальтики кишечнику рекомендують проводити надплевральну новокаїнову блокаду черевних нервів і пограничних симпатичних стовбурів. На другому етапі для швидкого розсмоктування ексудату призначають теплові фізіотерапевтичні процедури, сечогінні препарати, проводять пункцію черевної стінки і відсмоктування ексудату. Дрібним тваринам за дифузного перитоніту слід застосовувати інтенсивне лікування з хірургічним втручанням, використанням перитонеального діалізу, інфузійної терапії протягом 2-5 діб, антибактеріальних, вітамінних, гормональних і серцевих препаратів та імуномодуляторів.
Профілактика
Для запобігання розвитку перитоніту у тварин у разі операцій на органах черевної порожнини застосовують епіплевральну новокаїнову блокаду. За перфорації шлунка і кишечнику негайно проводять лапаротомію з метою видалення з черевної порожнини їх вмісту і усунення дефекту. Дотримання вимог асептики та антисептики під час пункції черевної стінки (руміноцентез, цекоцентез, румінотомія) та операцій на внутрішніх органах черевної порожнини. Необхідно запобігати травмам черевної стінки, розривам матки, шлунка, кишечнику та травматичному ретикулоперитоніту.
